Сопілка… Скільки ніжності, тепла і співучої любові виникає в серці кожного українця, коли він чує це слово. Оспівана казками та легендами, вона увібрала в себе співучі серця наших предків, їх вільний дух, їх веселу вдачу. У кожній казці мелодії сопілки - це образ світла і правди, яке допоможе звільнитися від злих чар або чи розпізнати неправду.
    Виготовлявся цей інструмент із калинової гілки, бузини, ліщини, очерету.

    Сопілка належить до найдавніших духових інструментів - 5-ти отвірну сопілку з Чернівеччини і комплекс ударних кісток з Чернігівщини датовано 20-ма тисячами років тому", - так говорить про поширення сопілки в Україні доцент Львівської музичної академії ім. М.Лисенка М. Корчинський. Зустрічаємо згадки про цей інструмент в стародавніх літописах східних слов'ян ХІ ст., піснях, переказах, творах російських і українських письменників, де описується використання сопілки серед пастухів, чумаків, музикантів на весіллях в усній традиції.
    Перші зразки сопілки були технічно недосконалими. Як професійний інструмент сопілка починає використовуватися в другій половині ХХ століття.
    Вагомий внесок у справу вдосконалення сопілки здійснив вчитель Ополонівської середньої школи Штепівського району Сумської області Никифор Матвєєв. Його по праву можна вважати першим майстром-сопілкарем в Україні.
    Першим концертним інструментом стала сопілка майстра-конструктора І.Скляра.
    В 1970 році майстер Д. Ф. Демінчук створює хроматичну сопілку на 10 отворів, де хроматичний звукоряд легко добувається послідовною аплікатурою.

    Моя зустріч із сопілкою була чудовою і несподіваною. Сопілку мені подарував музичний фестиваль у Полтаві у 1999 році. Я виступала у рамках фестивалю у Полтавському музичному коледжі як піаністка-виконавиця із творами Баха та Бетховена. Після концерту підходить до мене дядечко, схожий на лісовика чи доброго чарівника із дитячих казок і каже: - Чудовий концерт! Візьміть від мене у подарунок ось такий сувенір! - і дарує сопілку. Як виявилось потім, це був відомий полтавський майстер, Іван Іванович Козаченко. Я взяла сопілку… Виникло таке відчуття, ніби я граю на ній вже давно! Потім, звичайно, брала ноти для флейти, багато імпровізувала. Особливо подобалось мені взяти сопілку, вийти на лісову галявину і у мелодіях відчувати дихання лісу, землі, неба…
    А як вона звучить у Карпатах! Одного разу я поїхала на вихідні до Карпат, до Болехова із гуртом альпіністів на тренування. Увечері зійшла на гору, граю. А луна іде - ніби грають гори! Карпатський оркестр! Потім зранку приїхали друзі-альпіністи, що ночували за 15 км від нас, говорять: - Учора вночі хтось поблизу на сопілці вигравав. І класичні мелодії для флейти, і народні, і ще щось цікаве. Ходили, шукали того сопілкаря - не знайшли…
    Отож, дякую, Іване Івановичу за справжній полтавський скарб!