Поезія

zorviter.jpg

Радістю та ніжністю сповнюється кожна мить буття, коли разом із материнським молоком душа людська вбирає в себе всю велич пісенної, поетичної рідної української землі. Поезії Олесі Сінчук нагадують нам про це.

Поетична творчість молодої української поетеси дістала відзнаку на всеукраїнському поетичному конкурсі "Кримська Альгамбра" в Сімферополі в 2000-2001р., І премія в номінації "Українська сучасна поезія". А у 2009 році в Київі на літературному конкурсі "Коронація слова" вірш Олесі "Я шепотіла…" отримав III премію в номінації "Пісенна лірика про кохання".

У поезії Олеся Сінчук поринає у невичерпну щедрість, «нерозгадану вічність» світу. У неї все, що є живого, єднається духовним началом, радістю й любов’ю . Її чуле серце шукає духовної сили на шляху до відновлення цілісної свідомості, визначення власного місця у світі. Для Олесі сенс життя, найвище призначення людини — повнота буття. А щоб досягти цього, потрібно надзвичайно мало і водночас парадоксально багато — стати Всесвітом Любові, піднести душу, відновити її творчу здатність, ствердити свою спорідненість із Небом — божественну сутність, справдити велике сподівання Неба на духовне прозріння Землі.

Один із ключів до джерел любові серця — краса природи, інший — мить спілкування з рідною душею («Мчать від серця до серця слова незрадливі...»), ще — материнство, почуття, яке зростає до вселенського, всеосяжного.

Олеся друкується в часописах "Севастополь", "Балаклавська пристань", "В лучах созвучий", "Поэтическая гавань", "Сварог", "Вітчизна", "Сьома раса", газети - "Голос України", "Житичі", "Літературна газета", "Газета польська".

 У 2006 році київським видавництвом " Віт-а-Пол" видана перша поетична збірка Олесі "Зоряний вітер" - на весняному лузі сучасної української поезії розквітла ще одна яскрава квітка! Ілюстрації до збірки виконані самою поетесою, познайомитись із ними ви можете у розділі "Графіка".

Поезія Олесі захоплює, інтригує, обдаровує розмаїттям образів, малює не шлях, а його чуттєвий образ, залишаючи читачеві простір для співпереживання, співтворчості. Поезії Олесі Сінчук — бенкет радості й світла. Щасливого вам свята!

              UA

koronacia.gif

  

 

 

Я шепотіла…

Я шепотіла голосом твоїм,
Переливалася у кожен подих,
Пила з очей глибоких тихий подив,
І сповивала райдугами дім...
Я у тобі росинкою була,
Промінчиком і полум’ям жагучим,
Я підіймалась на високі кручі
І бігла вдаль, мов дівчинка мала.
І свято Сонця ожило в мені -
Творити світ- величний, заповітний!
Творити вітер! І в зимових квітах
Знайти цілунки наші вогняні!



           ***

У гості до тиші запрошую вітер,
Там пам’ять титанів коріння гойдає…
Два погляди, два джерела життєдайних
Торкнуться глибин полум’яного світу.

І будуть проситися зорі на землю,
І падати в трави смарагдовим дзвоном!
Небесна ріка, непідвладна законам,
Схова свої хвилі у листі зеленім.

Плоди твого саду під серцем колишу,
Шепочу всесвітньої ніжності слово,
В тобі відкриваю світанок медовий,
У гості до вітру запрошую тишу…


     Колискова біля моря

Два береги безмежні – цілий світ –
Сховались у колисочці твоїй.
І кличе казку сивий дід прибій,
І скелі-слоненята мчать до хвиль.

Дитинко, спи, а небо і земля
Співатимуть про вічну таїну…
Святкує море істини весну,
Де кожен з нас – щасливе немовля



           У човні

Весла сиві – то крила глибин золотих
У руках Мандрівного Поета…
Сріблом в’ється ріка... В листі вітер притих...

Знову ранок стрічає планета.

А Телесика човник під берегом спить,
А у хвилях спить Сонця намисто,
І торкає ледь чутно досвітня блакить
Лілій білих пелюстки пречисті!

Обіймаю весло… Сріблом стелеться шлях,
Летимо ми – безмежні і босі!
А у лозах густих юна діва Земля
Над Хоролом розчісує коси.



     Заповідник Всесвіту
          Пісня
С. Н.
Заповідник Всесвіту — Земля!
Грає сонце у рясних плодах,
Стиглий промінь річку розгойдав,
Дзвін пташиний ожива в полях.

І збирають бджоли золоті
Мед єднання, чистий і п’янкий,
І летять до вирію роки
Зорями в космічній висоті.

Так було з правіку, з давнини —
Квіти неба на Землі цвіли,
Тріпотіли райдуг кораблі,
Тиша берегла пророчі сни.

Буде так! Хай нас покличе даль,
Ми здолаєм забуття і страх!
Відшукай, Землице, рідний шлях,
Суть Любові — заповітний дар!



          Сузір’я струн
             Пісня

Сузір’я струн — солодкий, чистий дар!
Ріка мелодій шати розкрива.
Я буду слухать, як росте трава,
Я буду пити слів твоїх нектар.

Срібний подих зорі на долонях твоїх
Переллєш у мелодію — ніжності цвіт.
Ожива твоя мрія — то полум’я й лід
Світ зовуть до польоту, до синіх доріг.

А місяць вітром в пісню пророста,
Підхопить — і в шовкову ніч помчить,
Щоб цілувати гір святу блакить,
Як ти цілуєш зоряні вуста.

І Земля обіймає небесну глибінь,
Кожним колосом, хвилею, медом п’янким!    
Мить свята береже заповітні віки...
Чуєш — все у тобі, віриш — все у тобі!



        З батькових снів

Татові присвячую    
Хата самотня — полинові очі,
Бджоли чужі над житами снують,
Сад посивілий повірить не хоче
В те, що загублено казку твою.

Сестро, згадай! Знов шепоче колосся,
Мальви сміються в дитячих руках...
Там, за дубками, як вітер, голосить
Потяг вечірній — стривожений птах.

Медом і вишнями вабить оселя,
Друга далекого батько зустрів...
І сповиває подвір’я веселе
Пісня-сльоза про старих моряків.

Все пам’ятаєш... Та згасла зірниця,
Сонце дитинства заснуло в траві.
З батькових снів найсолодша криниця
Кличе до себе ще тих, що живі.
с. Рубанка, Вінниччина    



             ***

Дюни — то сон про планету далеку...
В золото лагідне берег убраний.
Хвилі летять, мов у вирій лелеки,
Кличе до безміру море кохане.

Я поринаю в обійми невпинні,
Зорі бурштинові грію в долонях...
Казку північну шепочуть глибини,
Хочуть, щоб слухав їх вітер солоний.

Легко блукати під небом безкраїм,
Даль сивооку під серцем носити!
Чуєш? Про Всесвіт для тебе співають
Дюни — загублені сонячні діти.
м. Лієпая, Латвія        


     Білий берег
        Пісня

Залишаю сліди на піску,
Обіймаю тумани сумні...
Білі-білі мелодії снів
Хвилям стелять доріжку м’яку.

Білі-білі твої береги,
Мов у золото вплетений сніг...
Чуєш — чайки сріблястої сміх
Забринів під вітрилом тугим?

Вже колисочку зоряну в’є
Життєдайного неба блакить,
І на тисячі сонечок вмить
Розсипається серце моє.

Невагомість! У сонце лечу,
Тану в гомоні зір осяйних,
І загадую, щоб серед них
Мою душу коханий почув.
м. Світлогорськ             
поблизу Калінінграда   
               RU

               ***

„Караван Любви”
Достать до звезды неизведанной гранью!..
Я таю, ладоней твоих не касаясь...
Под крыльями радуг – святое молчанье.
Вселенские ветры венчают наш танец.

За высью неведомой – спелое небо!
За краем Земли – тайны тонкая завязь...
Дорога уходит в забытую нежность,
В любви караван, в ослепительный танец!

Сочится судьба за Великим Пределом,
Надежды рассвет обнимает планету!..
Танцуют над нами два ангела в белом,
Две вечности, миру дарящие ветер!




      ***

Мой танец – бездна
В капельке дождя...
Колокола притихшие
Скользят,
Как лабиринты
Пламени и ветра...
Жива душа –
Созвездия иные
Мне верят, верят, верят...
Мой танец – бездна
В капельке дождя.


         Искатели Огня
            Песня

Хранит звезда земли тугую тень...
Там ты и я - в дыхании одном.
Из пламени и гроз нам соткан дом,
Из первозданных снов нам явлен день!

Искатели Огня верят
Сердцу ласковой зари!
Искателям Огня ветер
Чашу неба отворит.

Они идут и звёздная роса
Течёт в ладонях музыкой-слезой...
Тревожен путь, но сладок сердца зов.
Туда, где ветром станут голоса!

Искатели Огня верят
Сердцу ласковой зари,
Искателям Огня ветер
Чашу неба отворит!

На перекрёстках времени слепого
Они встречают паруса надежды.
Они сжигают ветхие одежды,
И верят не пророненному слову,
Они рождают солнце на ладонях.
Они творят небес тугие грани,
Они - века над пропастью бессонно,
Они - твоё бессмертное дыханье!

Искатели Огня!..


        Светлые горы.
           Песня

Звёзды янтарные просятся в небо,
В дюнах качается летнее солнце.
Спелый песок под водою смеётся,
Шепчет чуть слышно: «И мне бы, и мне бы

Вдаль уносить серебристое пламя,
Светом лазурным струиться в глубинах,
Слушать волшебные сказки дельфинов,
И умывать молчаливые камни…»

Но безответны морские просторы…
Стынет песок и дрожит под руками…
Белую тайну несут над веками
Нежные, вечные, светлые горы!
г. Светлогорск, Россия



            ***

В дарунок тому,
хто знайшов Дорогу
Сладкое слово - дорога домой...
Ветер тамбовский волосы треплет,
В небе качаются лунные стебли...
Осень... Россия... Дорога домой.

Спелые яблоки - детские сны
Верят прохладе волны родниковой...
Памяти лучик трепещет... И снова
Вмиг отражается в окнах ночных.

Помнишь? Над ливнями - радужный след,
Ветви купаются в солнечных росах,
В сердце твоём - первой нежности слёзы
И абрикосами пахнет рассвет.

Ты подержи на ладонях звезду,
Ты обними безмятежное пламя!
Если танцуют ветра между нами -
Рядом с тобою незримо иду.

Рядом с тобою - снегов синевой,
Крыльями гроз, неизведанной высью!
Путь, что когда-то назвали мы жизнью...
Вечна, как небо, дорога домой!
г. Воронеж, Россия



            ***

В твоей вселенной ласковы дожди,
В твоей вселенной трепетны снега...
Хлеба давно уложены в стога,
И просят все тропинки: Ты приди!

Звенят рассветы спелою зарёй,
Качаются в ладонях облака,
Сильней стремится к берегу река,
Шумят ветра над белою горой.

Ты говоришь: - Останься навсегда!
Под крыльями ресниц - манящий свет!
И небо улыбается в ответ:
- Да, навсегда! Я - пламя! Ты - вода!
г. Нетешин



      ***

            И.С.
Маленькому семени
Златом быть по осени …
Солнце – спела ягода
Над Землёй желанною…
Здесь ручьи медовые,
Берега шелковые,
Небеса лучистые,
Люди, сердцем чистые.
Пробуждайся, волюшка!
Наливайся, полюшко
Росами-рассветами,
Песнями заветными!
Хороводы посолонь
Сохранят любви огонь,
Буйны травы – под ноги!
Разыграйтесь, радуги!
Ласковыми ливнями,
Сказками-былинами,
Светом переполнена,
Воскресает Родина!
Ты живи, любовь, живи!
Пламенем гори в крови!
Русь навеки спасена,
В каждом сердце – Истина!
г. Москва, май, 2006



              ***

Здравствуй, мое пробужденное сердце,
Здравствуй, мой ветер медноголосый…
Миг – у тебя на груди отогреться,
Пока не слышна безоглядная поступь…
За облаками берег струится
Белой стрелою, птицею чуткой…
За облаками просится к жизни
Цвет незабудки…
Кто ты, мой Свет? Опадают столетья
Пылью небесной в родные ладони…
Мы нераздельны. Мы живы. Мы вечны.
Помнишь ли, помнишь?
© Олеся Сінчук 2018, powered by Artesano